Буквы украинского алфавита. Алфавит русско-украинский.Весь. По теме: Алфавіт. Український алфавіт. Обучение чтению с помощью букв станет лёгким и увлекательным занятием, и в дальнейшем поможет при освоении письма. Они позволят вашему малышу не только освоить алфавит, но и в дальнейшем научиться составлять слоги, простые слова.

• Український Алфавіт Друковані Букви Кольоровий
• Український Алфавіт Друковані Букви Кольоровими

U+0400 U+04F0 Ця стаття містить символи та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки. А а Б б В в Г г Ґ ґ Д д Е е Є є Ж ж З з И и І і Ї ї Й й К к Л л М м Н н О о П п Р р С с Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ь ь Ю ю Я я Теперішня українська абетка має 33 літери:,.

Інколи також до неї зараховують (’), що має фонетичне значення і є обов'язковим знаком на письмі, але літерою не вважається й формально до алфавіту не входить. Сучасна українська абетка є кириличною й складається з 33, які вживаються для позначення на письмі 48. 21 літера позначає — б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний j ( його), а в інших позиціях — нескладовий голосний i̞ ( йду, гай). Літера г позначає приголосний ɦ ( голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний g ( ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків ʃt͡ʃ ( щука). 10 літер позначають, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних ( синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два ( j + e, j + u, j + ɑ — має, юнак, в'янути).

Літера ї завжди позначає два звуки ( j + i — їжа, з'їзд). Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука ( кінь, льон). У сучасному українському алфавіті немає літер на позначення звуків d͡z та d͡ʒ, йотованого о та нескладотворчого голосного u̯ (як ў в білоруській мові), хоча ці звуки використовуються в мові.

Тому використання буквосполучень, йо регламентується окремими нормами правопису, а літери в та у можуть позначати також напівголосний звук, залежно від позиції у складі. Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані. Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком звуків d͡z, d͡ʒ, u̯ та подвоєних приголосних ɲː, ɟː, cː, ʎː, t͡sʲː, zʲː, sʲː, t͡ʃ˙ː, ʒ˙ː та ʃ˙ː, що не мають окремих літер, і складних правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний., що формально не входить до української абетки, відображає твердість звучання попереднього приголосного перед йотованими і є обов'язковим до використання. Існує в декількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено. Літери української абетки разом зі звуками, які вони позначають, представлено у таблиці нижче.

Літера та її назва а бе ве ге ґе де е є же зе и і ї йот ка ел ем ен о пе ер ес те у еф ха це че ша ща м'який знак ю я апост- роф Відповідні звуки ɑ b b˙ w u̯ ʋ ɦ ɡ d dʲ ɟː d͡z d͡zʲ d͡ʒ ɛ ɛ̝ jɛ ɪi ʒ ʒʲː d͡ʒ z zʲ zʲː d͡z d͡zʲ s, sʲ ɪ ɪ̞ i ji j k ɡ l lʲ ʎː m n nʲ ɲː ɔ o p p˙ r rʲ s sʲ sʲː z zʲ t tʲ cː d dʲ u u̯ f x t͡s t͡sʲ t͡sʲː t͡ʃ t͡ʃʲː d͡ʒ ʃ ʃʲː ʃt͡ʃ ʲ ju jɑ. Літери та символи української абетки Велика Мала Назва Укр. Перша сторінка, надрукованого у року Українська абетка сформувалася на основі, що поширилась у з й упродовж — змінювалась у зв'язку з потребою пристосувати її до звукового складу народного мовлення. За часів Київської Русі застосовувались паралельно дві абетки: й. Є гіпотеза, що задовго до запровадження кириличного письма формувалася власна руська писемність на основі.

Про це свідчить виявлена серед абетка з 27 власне грецьких літер, що серед них кілька було слов'янських. Давня українська абетка успадкувала всі літери стародавньої кирилиці, але в зв'язку з розвитком фонетичної системи української мови (занепад зредукованих і зумовлені цим фонетичні процеси, перехід ѣ в і тощо) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами й новоутвореними звуками, що в староукраїнській писемності спричинювалося до змішування літер на письмі ( и і ы; ѣ е и і, ъ ь тощо) й руйнування правописних традицій. Цей неусталений правопис протягом XIII — поч. Стихійно змінювався в напрямі його узгодження із звуковою системою та граматичною будовою української мови, хоч за відсутності декретованого регулювання графіки та єдиних правописних норм цього досягти не вдалося. На розвиток української писемності та впорядкування української абетки мала вплив російська реформа письма –, за якою з алфавіту усунуто як непотрібні літери ω («от», омега), ψ («псі»), ξ («ксі»), ѕ («зело»), v («іжиця»), остаточно вилучено Ѫ («юс великий») і Ѧ («юс малий»), впроваджено літеру Е замість ıє, узаконено спорадично вживану раніше літеру я замість ıа, ıа тощо. Проте в алфавіті ще залишалися літери ѳ («фіта»), ѣ («ять»). Спрощено також друкований шрифт, що дістав назву «гражданська азбука».

У цей шрифт поширився в Східній Україні, де його пристосовували до звукового складу української літературної мови. Протягом запропоновано вжиток нових літер, що збереглися й в сучасній українській абетці:. і (, 1818) є (, 1837).

ї (правопис Пд.-Зх. Відділення Російського географічного товариства, 1873).

У 2-й половині з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ; за різними звуками закріпилися літери и, і. В Західній Україні гражданську абетку вперше застосувала «Руська трійця» в збірці «Русалка Днѣстровая»; з 70-х pp. 19 ст. Нею стали послуговуватись «москвофіли» та ін.

Правопис», виданий галицькою Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріпив гражданський шрифт і фонетичний правопис у Галичині. На Наддніпрянщині українська абетка й графіка сформувалися в їхньому сучасному вигляді після, що засвідчив «Словарь української мови» за ред. Згідно з правописом 1933 вилучено літеру ґ, відновлену в третьому виданні «Українського правопису». Також, історично, існувало декілька проектів для української мови, що однак не поширилися; так сталося, зокрема, з політичних причин. Українська абетка Назва літери або інші історичні літери Назва в українській традиції Число Читання в українській традиції Походження а A a аз 1 ɑ Від грецької літери «альфа», у свою чергу походить від фінікійської «алеф».

Бе B b буки — b Від грецької літери «бета» (у старогрецький читалася b, у новогрецькій — v), у свою чергу походить від фінікійської «бет». Ве V v, W w віді 2 w Від грецької літери «бета» (у старогрецький читалася b, у новогрецькій — v), у свою чергу походить від фінікійської «бет». Ге H h, рідко G g глаголь 3 ɦ Від грецької літери «гамма» (у старогрецький читалася g, у новогрецькій — γ або ʝ), у свою чергу походить від фінікійської «гімель». Ґе, ге з гаком G g — — — — Походить від курсивного різновиду грецької літери «гамма». У передавався на письмі диграфом кг (кгрунт — «ґрунт»), а пізніше також латинською літерою g. Уперше застосовується у (- р.р.).

Офіційно введено до абетки у «Граматиці» р. Вилучено з абетки з ідеологічних міркувань у р., відновлено у третьому виданні у р. Де D d добро 4 d Від грецької літери «дельта» (у старогрецький читалася d, у новогрецькій — ð), у свою чергу походить від фінікійської «далет». Е E e єсть 5 ɛ Від грецької літери «епсилон», у свою чергу походить від фінікійської «хе». — — — йотоване е — jɛ За походженням є лігатурою літер «і(жеї)» (десятеричне) та 'єсть'. Є Ye ye, Je je, Ie ie — — — — Скидається на кириличну літеру Ѥ, ѥ «йотоване е», однак безпосередньо не походить від неї.

Є одним з варіантів кириличної літери е / є «єсть». Вперше використано у правописі у р. На позначення звуків jɛ та ɛ з пом'якшенням попереднього приголосного, до того використовувався у максимовичівці замість сучасного е ( жєньци — «женці»). Же Zh zh, Ž ž живіте — ʒ Від глаголичної літери «живіте», у свою чергу найімовірніше походить від коптської Ϫ ϫ «джандж(і)а», що є переробкою знаку. У грецькій мові відповідника літері ж немає. — — — (д)зіло 6 z Від грецької лігатури «стигма» (звучання st).

В українській мові не вживається. З «гражданки» було остаточно виведено у р.

Зе Z z земля 7 z Від грецької літери «дзета», у свою чергу походить від фінікійської «зайн». И Y y іже (осьмеричне) 8 ɪ, іноді i Від грецької літери «ета» / «іта» (у старогрецький читалася ɛ:, у новогрецькій — i), у свою чергу походить від фінікійської «хет». Найдавніша форма літери и копіювала грецьку, тобто літера виглядала як н. І I i і(жеї) (десятеричне) 10 i Від грецької літери «йота», у свою чергу походить від фінікійської «йод». В українській мові на позначення звуку i вживається виключно літера і від р. У «Граматиці малоросійського наріччя» (та ширше від р.

У ), до цього на позначення цього звуку вживалися літери и, і, ѣ, ô, ê, û тощо. Ї Yi yi, Ji ji, рідко I i — — — — Є одним з варіантів кириличної літери і.

У сучасному значенні (на позначення звуків ji) літеру ї введено до кулішівки П. Житецьким та К. Михальчуком, у такому значенні вона вживалася у – р.р.

У «Записках Південно-Західного відділення Російського географічного товариства». До цього на позначення цих звуків вживалися інші літери: ѣ, рідше и та е у (пр., ѣжакъ — «їжак», ии — «її»), ѣ у (пр., кроѣла — «кроїла»), и та і у правописі Т. Шевченка (пр., ихъ — «їх», моій — «моїй»). В абетці ї позначало сучасне і на місці історичного ѣ: нїч — «ніч».

Йот Y y, J j, рідко I i — — — — Походить від літери и та дужки (знаку «бревіс»), запозиченої з грецького письма, де вона використовувалася для позначення коротких звуків. Для звуку j літера почала використовуватися у «Граматиці» М. Смотрицького від р. Ка K k како 20 k Від грецької літери «каппа», у свою чергу походить від фінікійської «кап» («каф»).

Ел L l, Ł ł люди(є) 30 ł Від грецької літери «лямбда», у свою чергу походить від фінікійської «ламед». Ем M m мисліте 40 m Від грецької літери «мю» (у новогрецькій звучить як «мі»), у свою чергу походить від фінікійської «мем». Ен N n наш 50 n Від грецької літери «ню» (у новогрецькій звучить як «ні»), у свою чергу походить від фінікійської «нун».

О O o он 70 ɔ Від грецької літери «омікрон», у свою чергу походить від фінікійської «аїн». Пе P p покой 80 p Від грецької літери «пі», у свою чергу походить від фінікійської «пе». Ер R r рци 100 r Від грецької літери «ро», у свою чергу походить від фінікійської «реш». Ес S s слово 200 s Від візантійського різновиду «сигма луната» ϲ грецької літери «сигма», у свою чергу походить від фінікійської «шин» або «сін».

Те T t твердо 300 t Від грецької літери «тау», у свою чергу походить від фінікійської «тав». У U u ук — u Походить від диграфу з кириличних літер О «он» та Ѵ «іжиця», що повторює грецький спосіб позначення звуку u сполученням літер ου — «омікрон» та «іпсілон». Еф F f ферт 500 f Від грецької літери «фі», що не має фінікійського чи єгипетського ієрогліфічного прототипу так само, як літери «хі» та «псі». Ха Kh kh, Ch ch, X x хір 600 x Від грецької літери «хі», що не має фінікійського чи єгипетського ієрогліфічного прототипу так само, як літери «фі» та «псі».

У деяких грецьких діалектах мала звукове значення ks. — — — омега, о 800 ɔ Від грецької літери «омега». Походить від іншої грецької літери — «омікрон», одна зі сторін якої була розірвана збоку ( — поступово розрив повернувся вниз, ). Мала літера походить від неофіційного написання цієї літери, яке почало використовуватися з III ст. У письмі на папірусі, у свою чергу ця форма походить від написання. В українській мові від ст. Не вживається (приклад ст. — вірш «Прозьба чите́лникова ώ ча́съ»).

Це Ts ts, C c ци 900 t͡s Не походить з грецької абетки. Однозначної версії походження немає, схожі за написанням літери існували у кількох старовинних абетках: в ефіопській ሃ, арамейській та похідних від неї абетках, як-от צ (в кінці слів ץ), ϥ. Назва літери, можливо, походить від форми називного відмінка множини чоловічого роду «ции» ( ці, які) займенника «кыи» ( який), який вживався у, або від сполучника «ци», який вживався у мові (відповідає «чи» у сучасному варіанті української мови). Че Ch ch, Č č черв 90 t͡ʃ Не походить з грецької абетки.

Можливо походить від «цаді» / «цодік» צ (в кінці слів ץ), можливо має таке саме походження, як і літера ц. Для літери ч використовував грецьку літеру «коппа» у варіанті написання. Ша Sh sh, Š š ша — ʃ Не походить з грецької абетки. Однозначної версії походження немає, схожі за написанням літери існували у кількох старовинних абетках: в ефіопській ሠ, арамейській та похідних від неї абетках, як-от ש, ϣ. Ща Shch shch, Sch sch, Šč šč ща — ʃt͡ʃ За походженням є лігатурою літер ш та т (у сучасній літера щ досі читається як ʃt). — — — єр — — Найімовірніше є модифікацією кириличної літери «он», до якої вгорі домальована риска, або літери «і(жеї)» (десятеричне).

Літеру «єр» вилучено з української абетки спочатку у р. У, а потім остаточно її вилучено з П. Житецьким та К. Михальчуком у правописі «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» у р. — — — єри — ɪ За походженням є диграфом літер ъ або ь з літерами і або и, у найраніших кириличних текстах цей знак відсутній.

Уживали на позначення звука ɨ, що згодом перетворився на ɪ в більшості говірок. Літеру «єри» вилучено з української абетки спочатку у р.

У, потім остаточно її вилучено у першій редакції у р. Оскільки в звук ɨ зберігся, для його позначення на письмі продовжують використовувати літеру ы. М'який знак, знак м'якшення —, діакритично, рідко j єрь — ʲ Найімовірніше є модифікацією кириличної літери «он», до якої вгорі домальована риска, або літери «і(жеї)» (десятеричне). Літера ь «єрь» стала графічною основою для інших літер — ъ «єр», ы «єри» та ѣ «ять». — — — ять — i Є графічною модифікацією літери ь «єрь».

Протягом історії української мови позначала різні звуки: у — ʲæː, у протоукраїнських говорах — eː або ie з переходом в i в та наприкінці ст., на Волині не пізніше р. У північноукраїнських говорах продовжувала позначати дифтонг під наголосом ie, а в ненаголошених складах — монофтонг ɛ̝ або ɪ̞ (не пізніше початку ст.). Ѣ широко вживалася на позначення i в іншомовних словах, оскільки и та і позначали ɪ: мѣнута, фѣґура. У правописі ѣ вживалося на місці сучасних і та ї, у — на місці є, у — на місці і, у — як і, а після голосних — як ї, у — як є, але лише після приголосних. Остаточно вилучено з української абетки у першій редакції у р. Ю Yu yu, Iu iu, Ju ju ю — ju За походженням відповідає грецькому буквосполученню οι «омікрон» — «йота», яке на момент створення кирилиці вживалося у грецькій мові, а саме у освічених носіїв, на позначення y (як у французькій chute ʃyt або німецькій Blüte ˈblyːtə).

— — — йотований а — jɑ. Застаріле українське книжне рукописне я, що нагадує з'єднане внизу написання «ɛı», походить від «йотованого а». Сучасна літера я «гражданського шрифту» (як української, так і інших кириличних абеток) походить від «малого юса». Я Ya ya, Ia ia, Ja ja малий юс (900) ɛ̃ ʲɑ / jɑ Кириличний «малий юс» походить від «юс» (поверненої на 90 градусів). У свою чергу, ймовірно, походить від грецьких лігатур на кшталт εν або ον.

Назва «малий юс» є умовною, з давнини дійшла лише назва «юс» (можливо означає «вус», «зв'язок», «в'язь»), що її використовують у назвах чотирьох літер — Ѧ,Ѫ,Ѩ,Ѭ. Окрім назви «малий юс» вживалися назви «ен», «я» та «ѧс» у палеографії. Сучасна літера я «гражданського шрифту» (як української, так і інших кириличних абеток) походить від «малого юса», хоча в українській традиції для позначення я раніше використовувалося «йотоване а».

«Малий юс» використовувся для позначення сучасного я в абетці р.: траплѧюццѧ — «трапляються». — — — великий юс — ɔ̃ u Кириличний «великий юс» походить від «великий юс» (поверненої на 90 градусів). У свою чергу глаголічний «великий юс» є лігатурою глаголичних літер «он» та «малий юс». Назва «великий юс» є умовною, з давнини дійшла лише назва «юс» (можливо означає «вус», «зв'язок», «в'язь»), що її використовують у назвах чотирьох літер — Ѧ,Ѫ,Ѩ,Ѭ.

Окрім назви «великий юс» вживалися назви «онс» та «ѫс» у палеографії. Спочатку «великий юс» позначав назальний голосний ɔ̃, у — ст. Перейшов у звук u, на письмі так само був замінений на у: рѫка — рука, дѫбъ — дубъ.

З середини «великий юс» у текстах з України не вживався. Тимчасово вживався з до ст. — — — малий йотований юс — jɛ̃ За походженням є лігатурою літер «і(жеї)» (десятеричне) та «малий юс».

Український Алфавіт Друковані Букви Кольоровий

Іноді називався «єн». Назва «малий йотований юс» є умовною, з давнини дійшла лише назва «юс» (можливо означає «вус», «зв'язок», «в'язь»), що її використовують у назвах чотирьох літер — Ѧ, Ѫ, Ѩ, Ѭ. — — — великий йотований юс — jɛ̃ За походженням є лігатурою літер «і(жеї)» (десятеричне) та «великий юс». Іноді називався «йон». Назва «великий йотований юс» є умовною, з давнини дійшла лише назва «юс» (можливо означає «вус», «зв'язок», «в'язь»), що її використовують у назвах чотирьох літер — Ѧ, Ѫ, Ѩ, Ѭ.

— — — псі 700 ps Від грецької літери «псі», що не має фінікійського чи єгипетського ієрогліфічного прототипу так само, як літери «фі» та «хі». — — — ксі 60 ks Від грецької літери «ксі», у свою чергу походить від фінікійської «самех» / «сімкет».

Фінікійська літера «самех», можливо, походить від давньоєгипетського символу «джед», що позначав хребет бога — — — фіта 9 θ xw / t Від грецької літери «тета», у свою чергу походить від фінікійської «тет». Фінікійська літера «тет», можливо, походить від давньоєгипетських симфолів душі або сонця.

— — — іжиця 400 i Від грецької літери «іпсилон», у свою чергу походить від фінікійської «вав». Як і в грецькій мові (диграф ου), часто вживалася разом з о «он» у диграфі оѵ на позначення звуку u. Поступово цей диграф перейшов в окрему літеру ѹ «ук», а потім у літеру.

Іжиця також вживалася для позначення звуку w, наприклад у — снѣvъ sʲnʲiw. — — — йо — jɔ Літера ё на позначення йотованого о jo вперше введена в російську мову президентом Імперської академії наук у р. Вперше у російській мові використана у р. (до цього писали дифтонг іо).

В українській орфографічній практиці літера ё використовувалася у, у правописі Т. Шевченка та у до остаточного вилучення цієї літери з української абетки П. Житецьким та К. Михальчуком у правописі «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» у р.

Тепер в абетці на позначення «йотованого о» або о з пом'якшенням попередньої приголосної вживаються буквосполучення йо та ьо. — — — коротке у — u̯ Для позначення нескладового у на місці сучасного в у кінці складу використовувалася у — ходиў замість сучасного ходив — та у — порубаў замість сучасного порубав. — — — дже — ʤ Для позначення африкати ʤ використовувалася у — розраџає замість розраджає. У сучасному правописі для цього звуку використовується диграф дж — джміль. Походить з румунської кирилиці, де використовувалася з ст., ймовірно є зміненою літерою ч. Тепер використовується у та абетках.

— — — ґе — g Запозичена з латинської абетки літера g для позначення g — тепер для цього вживається літера ґ. Цю літеру вживали ( р.), («Байки й прибаютки», р.), («Граматка», р.), видавці журналу (– р.р.), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» ( р.). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М.

Лободовський, який р. Обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву». Латинська літера g походить від латинської літери c (вона позначала обидва звуки — g та k), до якої додали горизонтальну риску. Винахідник літери — Спурій Карвілій Руґа, перший римлянин — колишній раб, який відкрив платну школу. У свою чергу латинська літера c походить від грецької «гамма», що у свою чергу походить від фінікійської «гімель». — — — йот — j Запозичена з латинської абетки літера j для позначення звуку j використовувалася у наприкінці ст. Разом з введенням цієї літери з української абетки було вилучено літери я, ю, є, ї (роман та було вперше видано в саме драгоманівкою).

Латинська літера j походить від латинської літери i. Спочатку ця літера використовувалася в офіційних документах у латинських числах для того, щоб в кінці числа було неможливо додати ще одну i — VIJ замість VII. Вперше літеру j для позначення окремого від i звуку використав італієць Джан Джорджіо Тріссіно ( Gian Giorgio Trissino) у р.

У своєму творі «Ɛpistola del Trissino de le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua italiana» ( «Послання Тріссіно про літери, які було нещодавно додано до італійської мови»). Ідея використати j для української мови прийшла під впливом, де j офіційно використовується з р. В абетці, розробленій у р. — — — ô, ê, û — — i Використовувалися у від р.

Для позначення звуку i, що етимологічо походить відповідно з о, е, и: нôсъ nis, пêчъ pit͡ʃ, добрû 'dɔbri. Початкова ô означала не лише i на місці етимологічного ɔ, але й протетичний звук w, що утворився перед ним: ôтъ (сучасною орфографією «від»), ôнъ (сучасною орфографією «він»). Окрім цих літер були запропоновані також â, î, ŷ, однак на практиці вони не вживалися. В абетці ô означало йо в початковій позиції: важко ôму — «важко йому». — — — ҄ титло — ʲ У позначало пропущені на письмі літери, які читалися. В абетці вживалася замість сучасного ь: тїл҄ки — «тільки». — — — ȕ, ȁ, ȉ, ȅ — — голосний + j В абетці позначали ий, ай, ій, ей: першȕ — «перший», тȁ — «та й».

Такий знак вживався також для літер у, ю, ѧ. — — — їта — ji Походить від кириличної літери «і(жеї)» (десятеричного) та діакритичного знаку «оксія» («гострий наголос», «акут»), що вживався у на позначення високого тону, а у для позначення наголосу. В абетці позначала сучасне ї: церкоу҄ноí — «церковної». — — — є з оксією — jɛ Походить від кириличної літери «єсть» та діакритичного знаку «оксія» («гострий наголос», «акут»), що вживався у на позначення високого тону, а у для позначення наголосу.

В абетці є́ позначала сучасне є, на відміну від літери є, що позначала сучасний е: Нїч має́ вєчир, нїч, пїу҄нїч и дòсвїток — «Ніч має вечір, ніч, північ і досвіток». — — — у з каморою — w Походить від кириличної літери «ук» та діакритичного знаку «камора», що вживався у на позначення палаталізіції приголосної, над якою він стояв — избавитєл҄ь izba'witelʲ. В абетці «камора» вживалася для того, щоб відрізнити літеру у҄ (сучасна в) від простої у (сучасна у): Дȁ ôму пучку, а вїн за у҄сю ручку — «Дай йому пучку, а він за всю ручку». До останньої чверті ст. Був поширений давньоукраїнський правопис. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови.

Наприклад, правопис послідовно передавав м'якість та твердість звуків — після твердих голосних завжди писали а, о, ы, оу, ъ, після м'яких голосних писали ѧ, є, и, ю, ь. Літери ж, ч, ш, ц передавали м'які приголосні. Правопис зазнає змін: занепадають ъ та ь, виникає подвійне написання ( чьто та что), замість цих літер вживаються о, е ( хочьть і хочеть), губні й шиплячі починають втрачати м'якість (нове написання въсѣмъ замість вьсѣмь). Правопис письмових текстів змінюється відповідно до правил, розроблених у болгарському місті Тирнові книжниками під керівництвом патріарха Євтимія (другий південнослов'янський орфографічний вплив): у текстах насамперед конфесійного стилю з'являються форми твоа, всеа, ставляться знаки наголосу на початку та в кінці слова. Правила тирновської школи відображені в орфографії, яку нормалізував у праці «Грамматіка словєнска» у р. Нижче подано зміни в українському правописі від «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма» у р., коли до абетки було офіційно введено літеру ґ, диграфи дж та дз, а також й, правопису р., коли на позначення звуку i стала вживатися виключно літера і, р., коли вперше було використано літеру є у її сучасному значенні, а також вперше введено диграфи йо, ьо, р., коли вперше подовжені приголосні почали позначатися двома літерами ( весіллє — зараз «весілля»), змін до кулішівки П. Житецького та К.

Михальчука у «Записках Південно-Західного відділення Російського географічного товариства» у - р.р., коли літера ї почала вживатися у її сьогоднішньому значенні, р. З остаточним усталенням вживання літер е, є, и та апострофу у їх сьогоднішньому значенні, до правопису (грінченківки) у «Словарі української мови» за – р.р., що є основою сучасної орфографії. Від початку ст. У більшості українських орфографічних систем використовується (спрощене написання літер кирилиці), лише у р. Пропонував використовувати «допетрівську» кирилицю. У «Граматиці» М. Смотрицького р.

Було унормовано правопис церковнослов'янської мови в українській редакції, зокрема введено літеру ґ. У правописі кінця XIV — початку XVIII ст.

З'явилися такі норми написання:. після шиплячих та губних приголосних писали як ь (традиційно), так і ъ ( пишешь і пишешъ),. оскільки звуки ы та i збіглися в одному звукові и, в тих самих словах писали обидві літери ( другий і другый),. у зв'язку з чергуванням у та ў те саме слово писали і з в, і з у ( урядъ, врядъ),. спрощення у групах приголосних могли передавати і не передавати (за традицією) на письмі ( чесний, честний),. для позначення звуків dʒ та dz почали вживати літеросполучення дж, дз,. почала вживатися літера й.

Було змінено накреслення літер і введено спрощене кириличне письмо — «гражданку». Від часу написання «Енеїди» І. Котляревського у р. Було запропоновано до 50-ти різних орфографічних систем. Найпопулярнішими серед них були правописи І. Котляревського, О.

Український Алфавіт Друковані Букви Кольоровими

Павловського, максимовичівка, правопис «Русалки Днѣстрової», слобожанський, правопис Т. Шевченка, кулішівка, драгоманівка, желехівка та ін. Приклад Шевченкового правопису — вірш «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині» Думы мои, думы мои, Вы мои едини, Некидайте хочъ вы мене Пры лыхій годыни.

Звук та відповідна літера сучасної абетки «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма», 1619 р., 1708 р. Правопис «Граматика малоросійського наріччя», 1818 р., 1827 р., 1837 р. Абетка, 1860 р.

Правопис, зокрема у «Букварі южнорусськім», 1861 р., 1856 р. Житецького та К. Михальчука, «Записки Південно-Західного відділення Російського географічного товариства», 1874—1875 р.р., 1876—1905 р.р., кін. Желехівського і С. Недільського, 1886 р. Орфографія (грінченківка) у «Словарі української мови», 1907—1909 р.р. Напівпом'якшений звук b˙ з'являється в деяких іншомовних словах: бʻʻуро́.

Напівпом'якшений звук w˙ з'являється у словах типу с'вʻʻа́то, ц'вʻʻа́х, д̑з'вʻʻакнути. ↑ У буквосполученні дз.

↑ У буквосполученні дж. Вимовляється так само, як ɪ̞. Після j перед наступним м'яким приголосним голосний е вимовляється як иі: армі́єць армʻʻі́јиіц', європе́єць јеиўропе́јиіц', інді́єць ін'д'і́јиіц', засво́єння засво́јиін':а, змагаєшся змага́јиіс':а, змагається змага́јиіц':а. Префікс з- і прийменник з перед глухими приголосними переходить у с-: зцілити с'ц'ілити, з хати схати. Префікс роз- перед глухими приголосними у швидкому і нормальному темпі вимовляється як рос-: розказа́ти росказа́ти. Перед с здебільшого зберігається форма з з: розси́пати.

У повільному темпі звучить роз-: розказа́ти. Префікс без- перед глухими у повільному і нормальному темпі вимовляється як без-: беизпека. У швидкому — як бес-: беиспе́ка. Вимовляється так само, як ɛ̝. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: вокза́л воґза́л. При огубленні. Напівпом'якшений звук p˙ з'являється в деяких іншомовних словах: пʻʻуре́.

Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів та в тісних словосполученнях вимовляються як відповідні дзвінкі: о́сь де о́з'де. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: боротьба́ бород'ба́. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів та в тісних словосполученнях вимовляються як відповідні дзвінкі: хоч би́ ход͡жби́. «Орфоепічний словник», Погрібний М. І., Київ: Радянська школа, 1983. — 629с. Олена Дзюба, Ганна Павленко. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (X — середина XVII ст.).

↑ В літеру було вилучено з кириличної абетки, яка використовувалася для українських видань, під час переходу до у - р.р. До того (після підпорядкування у р.) від р. Всі українські видання узгоджувалися перед друком з московським патріархом. Література, написана книжною українською мовою, була піддана анафемі — всі видання друкувалися лише церковнослов'янською або російською мовами. Anne Jeffery (1961), The local scripts of archaic Greece, p.37-38. (англ.).

Edward M. Thompson (1912), Introduction to Greek and Latin paleography, Oxford: Clarendon. P.144 (англ.). (укр.). Сучасна українська мова. О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець.

171. (укр.). Для відтворення -зг.

У літеросполученні ьї.

У даній статті представлений майстер клас як зшити букви з фетру своїми руками. Не варто боятися починати робити вироби з фетру. Адже цей матеріал дуже «слухняний». Творити з фетру досить легко і просто, і починаюча рукодільниця впорається з будь-якими виробами з нього.

Фетр є прямокутним шматком нетканого матеріалу з збитого повсті. Він буває різної товщини і складу. Чистошерстяної фетр або синтетичний - не має значення, він все одно не підведе в роботі. А прості викрійки букв дозволять створити їх в лічені хвилини. Величезним плюсом фетру, особливо в створенні виробів для дітей, є його дуже широка палітра кольорів.

Кольори яскраві, насичені. Самі вироби з фетру виходять м'якими і затишними. Використання букв з фетру Букви, зшиті з фетру, можуть мати різне призначення. Якщо це алфавіт, то за допомогою нього дуже цікаво в грі можна вивчати букви з дитиною. З букв можна складати різні слова або імена і прикрашати дитячу кімнату, додавши до букв додаткові вироби з фетру, такі, як квіти або підвісні іграшки.

Також з фетрових букв можна прикрасити приміщення для свята. Креативно їх використовувати в фотосесії, склавши слова по її темі. Гірляндами з фетрових букв можна прикрасити будь-яке приміщення, будь то квартира або офіс. Підготовка до роботи Перш ніж почати створювати букви, потрібно підготувати необхідні матеріали та інструменти для роботи:. Фетр різних кольорів.

Для створення букв краще використовувати фетр середньої товщини або тонкий;. Різнокольорові нитки муліне;. Наповнювач. Це може бути синтепон, вата, холофайбер і т.д.;. папір;.

Ножиці;. олівець;. Булавки;. Декоративні елементи. Це можуть бути красиві гудзики, намистинки, бісер і т.д. Вибір шаблону Вибір шаблону для букв не так уже й великий. Це можуть бути друковані або великі літери.

Англійські або російські. Можна використовувати готові шаблони з інтернету, а можна спробувати намалювати літери самому на папері. Ось тут представлений стандартний алфавіт російських букв, який може стати в нагоді в роботі. Майстер клас Перед тим як зшити букви з фетру, форма повинна бути визначена і роздрукована, або намальована. Тепер вона переноситься на фетр. Це можна зробити двома способами: - Якщо папір взяти щільну або картон (для багаторазового використання), то форма розташовується зверху на фетр і вимальовується олівцем, маркером або ручкою. Далі намальована буква вирізається; - Якщо в якості паперу використовується тонка калька або подібний матеріал, то викрійку букви необхідно прикріпити до фетру за допомогою шпильок і вирізати ножицями, без необхідності малювати на тканині.

При вирізанні шаблона літери, фетр необхідно скласти вдвічі, для того щоб вийшло дві однакові деталі. Наступним кроком буде зшивання цих двох деталей. Вони зшиваються між собою за допомогою простого методу «через край» нитками в тон букви або контрастного кольору. Одночасно по ходу зшивання необхідно наповнювати букву, щоб вона вийшла об'ємна. Наповнюючи її синтепоном (або іншим видом наповнювача), необхідно гарненько утрамбовувати в середину, щоб наповнювач розподілився рівномірно. Ось і готова одна буква! Як видно, це зовсім неважко.

Тепер букву можна прикрасити на свій смак. Можна використовувати намистини або готові декоративні елементи, а можна із залишків фетру придумати різні невеликі квіточки і прикрасити літери ними. Тепер з букв можна складати слова і застосовувати їх за своїм бажанням. Використовуваний в даному мк букви з фетру трафарет представлений вище. Ось ще кілька цікавих.